Як був соби пип да попаддя, та була в ïх одна дочка́. Як вмерла попаддя, пип и каже дочци: «А ну, дочко! Убирайся, пидем винчаться». Дочка пишла на материну могилу да й плаче. Мати виходить из могили й питає дочку: «Чого ти, доню, плачеш?» — «Як же мени не плакать, коли батько хоче на мени жениться». — «Коли так, дочко, скажи ж батькови: нехай вин тоби справить плаття таке, як мисяць и сонце, и весь прибир до плаття». Батько ïй справив таке плаття, яке вона сказала, и весь прибир, да й каже дочци вп’ять: «Кажу тоби, дочко, убирайся винчаться». Дочка вп’ять пишла до матери на могилу плакать. «Чого ти вп’ять прийшла плакать?» — питає мати. «Як же мени не плакать, що плаття таке, як ти казала, справив батько та й кличе вп’ять винчаться?» — «Так скажи ж, дочко, батькови: нехай справить тоби плаття таке, як зо́ри, и увесь прибир до плаття; та тогди, дочко, и повинчаєшся з ним». Пип справив дочци все, як вона сказала, та й каже знову: «Убирайся, дочко, пидем винчаться!» Дочка в третий раз пишла до матери на могилу, а мати й питає. «Чого ти, доню, вп’ять прийшла до мене плакать?» — «Як же мени не плакать, що батько справив все, що ти сказала, и вп’ять-таки хоче зо мною винчаться». — «Так скажи ж батькови, — каже мати, — нехай вин тоби справить кожух свинячий и до кожуха весь прибир, чоботи и платок». Батько вп’ять справив дочци и кожух и усе, що вона хотила, да й каже, як и попе́реду: «Ну, дочко, убирайся, пидем винчаться!»
От дочка батькови и гово́рить: «Потривайте, тату, пиду за́раз уберусь», да й пишла из куклами убираться: сама убралась у свинячий кожух, а кукол трьох убрала у плаття, що ïй батько посправляв; а убравшись, прийшла на горо́д та й поставила трьох кукол коло се́бе, а сама посере́дини. От одна кукла й гово́рить: «Розступись, сира земле, щоб красна дивиця пишла у те́бе!» И друга́ те саме гово́рить, и третя те саме; пишли вони пид землю; идуть, идуть в инше царство, в инше государство, та й увийшли у лис, а там стоïть хатка на курячий нижци. Вони думали, думали, що робить, та взяли та пид хаткою й сили; кукли соби сидять, а попивна стала золотом вишивать.
Коли ïде царенко и каже: «Здорова була! Сидай на виз зо мною». А вона каже: «Як же мени можна з вами сидить, коли ви царенко, а я попивна и у свинячому кожуси». Дак вин каже чоловикови: «Возьми, посади ïï!» А той взяв да й посадив. Поïхали вони и приïхали додо́му. Тут вин ввив ïï у хату до своєï матери да й каже: «Мамо! Дозвольте мени на ïй жениться». А мати йому на те: «Як же тоби, сину, на ïй жениться, що ти царенко, а вона попивна у свинячому кожушку!» — «Дак проженем же ïï, мамо, пид пич!»
Тогди була субота, а завтра недиля; от вин устав вранци да й каже чоловикови: «Давай лишень кухоль!» А вона вискочила из-пид печи да й подала йому; но вин тильки ударив ïï кухлем, сказавши: «Пиди геть пид пич, свиня!» Вона побигла да й сидить соби, а вин поïхав до церкви. Як тильки вин поïхав, вона попросилась у царици да, прибравшись пид пиччю, и сама пишла до церкви; прийшла да й стоïть соби на правому крилоси. Царенко, побачивши ïï, пидийшов да й питає: «Видкиля ти, голубко?» — «Я из-пид Кухлева», — сказала попивна, и як тильки задзвонили на «Достойно» — вийшла з церкви да й побигла соби вп’ять пид пич, знову надивши свинячий кожушок.
Приïхав царенко з церкви да й каже матери: «Яку я, мамо, гарну панночку бачив у церкви! И спитав ïï: видкиль вона? А вона сказала: з-пид Кухлева». Сподобалась царенкови панночка, поïхав неборак шукать Кухлева; ïздив цилу недилю; вернувсь в суботу да й каже матери: «Не найшов панночки». А попивна сидить усе пид пиччю. Прийшла недиля, вин встав вранци да й кличе чоловика: «Дай лишень, — каже, — мени рушник!» Попивна вибигла й подала йому рушник, но вин ударив ïï рушником и прогнав вид себе. Оп’ять поïхав вин до церкви. Вона випросилась у царици, надила плаття таке, як мисяць и сонце, пишла до церкви да й стала на правому крилоси. Царенко оп’ять пидийшов до неï, питає знову: видкиль вона? «Из-пид Рушникивки», — каже попивна. «Поминяємось, серце, кольцями!» — «Не треба, у мене своïх багацько». Тильки задзвонили на «Достойно», вона побигла додому, роздяглась да й сидить пид пиччю.
Приïхав из церкви царенко да вп’ять и каже матери: «Мамо, яку я гарну панночку бачив!» Поïхав царенко знову шукать Рушникивку, довго ïздив, а не найшов ничо́го, и, вернувшись, розказав об своïй недо́ли матери; а попивна слухає пид пиччю да смиється. Прийшла знову недиля, встав царенко вранци да й каже: «Ей, хлопче, подай гребинець!» Попивна вискочила из-пид печи и подала гребинець йому; но вин гребинцем тильки ударив ïï и, сказавши: «Пиди геть, свиня!» — оп’ять прогнав пид пичку. Як тильки писля сього царенко поïхав до церкви, вона оп’ять випросилась у царици и, надивши плаття таке, як зо́ри, пишла и соби до церкви и стала на правому крилоси. Царенко побачив иï и оп’ять спитав: видкиля вона? «Из-пид Гребинцевки», — сказала попивна. «Поминяймось, серце, кольцями!» — «Поминяймось». И вони поминялись. Потим, як задзвонили на «достойно», попивна за́раз побигла додому; дивиться, а наймички у царици вареники роблять; от вона и просить: «Дайте, — каже, — дивчата, и я злиплю вареничок». — «Добре, злипи, коли єсть охота». Попивна вареник злипила да и влипила в його те кольце, що выминяла у царенка.
Вернувсь царенко з церкви, а попивна уже сидить пид пиччю. «А що, мамо, пора снидать, — каже син царици, — нехай лишень дивчата дадуть чого поïсти: чи нема вареникив, або що? Так за печинки й тягне!» Поставили на стил макитру, и царенко тильки що взяв на шпичку первий вареник — жирний да смачний, да положив його в рот з голодухи, аж щось об зуби забряжчало; дивиться, а то те кольце, що вин оддав попивни. Як закричить вин на всю хату: «Хто, — каже, — липив вареники? Сейчас мени сюди подавайте!» Наймички перелякались: «Ми, паничику, — кажуть, — липили; далеби, ми! Тильки один вареничок злипила попивна, що сидить пид пиччю». — «Кличте ïï сюди! Побачим, — може ви брешете, вражи дочки!» Покликали попивну. Вона зперва надила найкраще своє плаття, а тогди вже й вийшла — така красавиця, що луччоï нема й на свити; вийшла да й цмок царицю в ручку. Царенко зробився сам не свий од радости; став рядком з попивною, узяв ïï за билу рученьку да й каже: «Благословить нас, мамо; нехай пип нам руки зв’яже — нам на щастя, вам на утиху!» Цариця благословила диток; вони перевинчались да и живуть соби, хлиб жують, решетом воду носять, а постолом добро возять.